Панас Якович Рудченко народився 13 травня 1849 у родині повітового cкарбничого.
Навчався у Миргородському парафіяльному та Гадяцькому повітовому училищах. А працювати почав у 14 років.
Служив у канцеляріях, бухгалтером губернського казначейства у Полтаві, а згодом – на різних посадах у губернській казенній палаті.
Попри старанність й успішне просування кар’єрними сходами, ніколи не любив свою роботу. Чиновництво заважало письменницькій діяльності. Навіть на роботі він завів зошит, куди записував нові для себе прислів’я та приказки.
В історію української літератури Панас Мирний увійшов як автор реалістично-психологічної прози. Розпочавши з традиційних для літератури першої половини ХІХ ст. оповідних жанрів, у зрілий період він створив великі епічні полотна, які склали цілий етап у розвитку української літератури!
Панас Мирний був одним з найбільш плідних українських письменників свого часу. З-під його руки вийшло 718 оригінальних та перекладних поезій, 9 драм, 69 великих та малих прозових творів, 40 прозових уривків без назв — усього понад тисячу творів. На жаль, левова частка його творчого доробку залишилася в рукописах.
Перші його твори – оповідання “Лихий попутав” та вірш “Україні” – з’явилися у львівському журналі “Правда” 1872. Саме під цим віршем уперше з’являється псевдонім – Панас Мирний.
Згодом друком вийшли нарис “Подоріжжя од Полтави до Гадячого” та оповідання “П’яниця”, а 1877 у Женеві − повість “Лихі люди”. У цьому ж місті опублікували і “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” – найвідоміший роман письменника.
В Україні твори Панаса Мирного почали друкувати тільки у середині 1880-х. Тоді на сторінках альманаху “Рада” опублікували перші дві частини роману “Повія” та оповідання з циклу “Як ведеться, так і живеться”
Помер письменник 28 січня 1920, похований у Полтаві. У будинку, де він проживав, нині створили меморіальний музей.
Цікавинки про письменника
Сучасники згадують, що Панас Якович був надзвичайно скромною та тихою людиною. Одягався в простий чорний костюм, білу сорочку, капелюх, а влітку носив солом’яний бриль. Оскільки через свою державну службу мав часто бувати на різних прийомах, то змушений був одягатися в парадний мундир та чіпляти на нього ордени, що страшенно не подобалося письменнику. Через це Мирний одягав поверх мундира чорний плащ, сідав у фаетон (чотириколісний екіпаж із відкидним верхом)та піднімав верх, щоб його ніхто не бачив у такому вигляді.
Свої твори Панас Якович складав ночами. При чому, багато з них були записані в бухгалтерських книгах.
Панас Мирний ніколи не вигадував історії. Він писав тільки про те, що сам пережив або про те, що йому розповіли. В романі “Повія” він списав образ дівчат, яких особисто знав. В юності Панас Мирний любив кількох дівчат-наймичок. Одна не зрозуміла його духовних поривів. Інша – проміняла його на солдата-москаля.
Про псевдонім
Малий Панас був хлопчиком мирної вдачі. Можливо, тому у свідомому віці обрав псевдонім “Мирний”. Коли інші діти грали у “квача”, він міг сидіти до вечора й споглядати краєвид, який відкривався з гори. Не любив битись, як усі інші хлопчаки, уникав галасливих ігор. Панас Якович був доволі таємничою особою і до останніх років приховував від журналістів та публіки своє справжнє життя й імʼя. Не дозволяв нікому про себе писати в пресі чи літературі. Коли до нього звернувся літературний історик Сергій Єфремов із пропозицією написати біографію письменника, то Мирний відповів: “Про те все облиште думати тепер. Хай як умру, то і псевдонім розкриють, і біографію напишуть, і портрети змалюють. Якщо тільки все це буде потрібне. А тепер, на мою думку, усе це лишнє”.