19 березня видатна українська поетеса, письменниця, дисидентка, громадська діячка Ліна Костенко святкує свій 95-й день народження.
Ліна Костенко – жінка-епоха, жінка-душа, символ сучасної України. Її погляди тверді та незмінні, її дух незламний, її твори пронизані невичерпною любов’ю до Батьківщини.
Ліна Костенко завжди писала і пише лише те, що хоче, а говорить те, що думає. Своїм життям та творчістю Ліна Костенко заслужила титул «сумління нашої нації» і «цариці поезії в Україні». Вона не боялася і не боїться влади, відкрито говорила все, що думає і в радянські часи, і всі роки незалежної України.
Ліна Костенко – беззаперечний моральний авторитет для всіх українців. У неї завжди вистачало сміливості дивитися правді в очі і казати категоричне ні підлості, брехні, зрадництву.
Поезія Ліни Костенко – це безупинна робота думки в прагненні охопити світ, це болісне прагнення серця вмістити в себе любов і ненависть, цінність і нещадність. Ліна Костенко продовжує дарувати читачам щирість своєї душі, філософське осмислення життя, красу українського слова.
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір”я,
А з правди, чесноти і довір”я.
У кого — з вірності у коханні.
У кого — з вічного поривання.
У кого — з щирості до роботи.
У кого — з щедрості на турботи.
У кого — з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!
МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ І ЛІНА КОСТЕНКО
Два великих поети, гордість України.
Вони народились в один день – 19 березня. Тільки з різницею в 35 років.
Максим Тадейович у 1895 році, Ліна Василівна – у 1930.
Ліна Костенко присвятила Рильському вірш:
Ледь-ледь торкаю слово аквареллю
прив’ялий ранок, тиша, парапет.
З кленового туманного тунелю
виходить Рильський, майже силует.
Різьба по небу – дерево черлене.
Я теж з туману обрисом з’явлюсь.
Він сумно-сумно дивиться на мене,-
хто я така, чого я так дивлюсь.
А я дивлюся… Я хвилююсь трохи…
І розминулись. Тільки силует.
Оце і все. Зустрілись дві епохи.
Дурне дівчатко і старий поет.
Кружляє листя, і не чутно кроків.
Пейзаж, котрому років, років, років.
Ліна Костенко